За останні пів століття імунізація стала ключовою частиною медицини, суттєво знижуючи кількість випадків хвороб і смертей від інфекцій, яким можна запобігти за допомогою вакцинації.
Особливо важливо отримувати щеплення людям з ослабленим імунітетом, адже вони потребують додаткового захисту ще більше, ніж люди зі здоровою імунною системою. Для них вакцинація — це не просто профілактика, а життєва необхідність Імунодефіцит — це стан, коли імунна система не здатна як належить виконувати своєї основної функції — захисту організму від інфекцій. Існують два типи імунодефіциту:
Первинний — вроджені порушення, спричинені генетичними проблемами імунної системи. Вторинний або набутий — виникає внаслідок впливу таких факторів, як хіміотерапія, радіація, ВІЛ-інфекція, онкологічні хвороби чи відсутність селезінки.Люди з імунодефіцитами мають підвищену вразливість до інфекцій, які можуть становити загрозу для життя.
Чи можна вакцинувати осіб з ослабленим імунітетом?Так, і це вкрай важливо. Неживі вакцини, такі як інактивовані чи рекомбінантні, є безпечними для осіб з імунодефіцитними станами. Вони не містять живих збудників, тому рекомендовані всім, хто має імунодефіцит. Це вакцини від гепатитів A та В, дифтерії, правця, кашлюку, інактивована вакцина від поліомієліту (ІПВ), інактивовані ін’єкційні вакцини від грипу, вакцини від COVID-19 (як інактивовані, так і векторні та мРНК-вакцини), від пневмококової та менінгококової інфекцій, від ВПЛ (вірусу папіломи людини).
Люди з онкологічними хворобами особливо потребують вакцинації, адже їхній імунітет ослаблюється як хворобою, так і лікуванням (хіміотерапією та променевою терапією). Навіть застуда може становити для них значну небезпеку, не кажучи вже про небезпечні інфекції, як дифтерія чи правець. Неживі вакцини слід вводити за плановим графіком імунізації щонайменше за два тижні до початку імуносупресивної терапії або коли імуносупресивна терапія досягає найнижчого рівня, крім випадків, коли ризик неминучого контакту з патогеном є високим.
Люди, які живуть із ВІЛ, також мусять вакцинуватися, оскільки вірус імунодефіциту людини вражає і поступово знищує клітини імунної системи. Усі інактивовані вакцини, тобто вакцини, що не містять живих організмів, — безпечні для людей, які живуть з ВІЛ.Щеплення живими вакцинами має певні особливості. Для цього людям, що живуть з ВІЛ, необхідно знати свій імунний статус (кількість імунних клітин у крові — Т-хелперів).
Щеплення проти кору, вітрянки, краснухи та паротиту робляться виключно живими вакцинами, що містять живі ослаблені мікроорганізми. Тому ці вакцини вводяться, лише коли число клітин перевищує 200 клітин в мікролітрі (Т-хелперів >200 кл/мкл). Якщо кількість клітин є нижчою за 200 на мікролітр, лікар радитиме зачекати з вакцинацією. Регулярний прийом антиретровірусної терапії (АРТ) поступово знижує вірусне навантаження, а отже імунний статус підвищується — збільшується кількість Т-хелперів.
Вакцинація захищає не лише пацієнта, а й його близьких. Щеплення контактних осіб зменшує ризик передачі інфекцій. Родичам та близьким рекомендується регулярно вакцинуватися проти інфекційних хвороб, зокрема раз на 10 років від дифтерії та правця — Україні якраз триває якраз триває кампанія з додаткової імунізації проти кашлюку, дифтерії та правця для тих, хто пропустив планову вакцинацію.Щоб отримати щеплення, зверніться до сімейного лікаря, терапевта або до найближчого закладу охорони здоров’я. За Національним календарем профілактичних щеплень вакцинація безоплатна https://tinyurl.